bigmir)net TOP 100
Анастасія Котельник 19.09.2008 в 12:48

Здається про свободу...

Дівчинка в маршрутці : „ Мамо, послухай який ми віршик в дитячому садочку вивчили: Барвіночок у полі...” „Циц! Ми в маршрутці. Тут люди. Вдома розкажеш” – мама миттєво перебиває дитину. Дівчина насуплюється, відвертається до вікна і мовчить всю дорогу. Люди... Виходить при людях не можна розповідати віршики, а ще сміятися, голосно говорити, розповідати про себе і ще багато таких „не можна”. А чому? Не можна і все. Бо так заведено за нормами! Іншої відповіді дорослі не можуть придумати. І вже в ранньому віці ти намагаєшся себе обмежувати, стримувати, замикатися у собі, відвіртатися від людей, щоб не отримати від мами по жопі чи по губам за свою „непристойну поведінку”. 
Хлопчик схвильовано тицяє пальчиком в небо : „ Татко, дивися яка величезна луна і вся світиться. А навколо стільки зірочок...” „Тьфу... Ну і шо? Іди швидше, дивися під ноги, бо перечепишся, а потім не плач мені”- чоловік навіть не глянув в небо. А завтра він не гляне на квіти, на дерева, що вже починають цвісти, на цікаве відображення у калюжі чи вітрині магазину, на жовту будівлю, на чудернацьку хмару. І хлопчик вже не гляне. Бо навіщо? Тільки вперед. Тільки на те, що вигідне. Тільки на головне. А навіщо ці всі романтичні деталі ? Навіщо сентиментальні захоплення і зітхання? Так навчили.
Потім такі дівчинка і хлопчик виростають. Вони скоріше за все виховані, стримані на людях, коротше все як треба! Стають дорослими, вбивши в собі дитину за численними „так не треба”, „а що люди скажуть”..
Повільне збайдужіння, замикання у собі, недовіра до людей.. Тут багато нюансів.
А потім – „Вибачай, я закрита людина. Не говоритиму про свої емоції, не радітиму назовні ( а чи всередині радітимеш?). Хочеш – відкривай мене”. 

Намагаючись почати пост з простих прикладів, я несподівано занадто закрутила все до неможливості логічно вивести текст до потрібної мені теми.
Цей пост я хотіла написати про свободу. Про свободу бути дитиною, так само сильно відчувати, схвильовано пізнавати життя, радіти новим враженням та відкриттям, не змушувати себе весь час ховати емоції...
В цьому криється таке джерело сили, щастя. І тоді життя не набридає, і все ще гостро відчувається і ДИВУЄ!
 


Рекомендовать запись
Оцените пост:

Показать смайлы
 
контрольное число

Комментариев: 90

свобода начинается с детства ))) и грустно, что там же часто и заканчивается...

або переростає у інші "свободи дорослих" - підміна понять)

о, да! ))) выбирайте ющенко/януковича/тимошенко и станете свободными! ))) покупайте дезодорант Меннен, почувствуйте свободу! )))

Рекомендував цей запис

приємно, що сподобалось...

все вірно написала, що аж сумно.

ми можемо бути іншими)

Мене більше приклад з хлопчиком вразив. Дійсно, сьогодні не подивиться на Місяць, а через 20 років - буде продовжувати забудову під Києвом... Знищувати ліси, луги, озера :( До чого так доживемо???

багато спостерігаю за тим як дорослі спілкуються зі своїми дітьми. Багато можу про це писати, але боюся , що мене закидають камінням... ;)

ага, і почнуть щось на кшалт "ось будуть свої діти, з ними спілкуйся як тобі завгодно, а ми самі розберемось!!!"...

Ей, ніхто тебе камінням не закидає. Коли що, спробую допомогти відбиватися. Проблема педагогічної некомпетентності сучасних батьків - частина моєї роботи - важлива, можливо, одна з найголовніших проблем нашого суспільства. Адже якщо дитину в родині не навчать жити і радіти життю, і вміти бути щасливим, і любити, і приймати любов, і ще, і ще... - то так і йтиме доросла людина по життю, не вміючи всього цього. І виключення бувають дуже рідко.

Рекомендував цей запис

Дуже правильно написано. Ось як би це ще розуміли було б взагалі чудово.

мабуть багато хто розуміє, але несвідомо ми живемо за стереотипами і установками, закладеними в дитинстві

Очень часто у родителей нету времени на детей, они все в мыслях о рутинных проблемах, что тут поделаешь, я по своей подружке вижу, что она говорила во время беременности о своей доце и что происходит на самом деле.

:( Недостатня увага - це вже інша справа... А я тут говорю про увагу, спрямовану не в те русло..

В смысле? К примеру во втором случае, как я поняла, отец не хочет уделять внимание ребенку и поэтому отмораживается, типа смотри под ноги. А в первом, матери просто стало не удобно, из-за общественных принцыпов, мол, в общественном транспорте не принято громко разговаривать, смеятся и тд. Но на 100% они не виноваты в таком отношении к детям, ведь все мы жертвы жертв, и наши дети будут нашими жертвами.

Рекомендовал эту запись

Фух!!! Знайшов нарешті чудову цитату про сірість!

"Там, где торжествует серость, к власти всегда приходят черные." Братья Стругацкие, "Трудно быть богом"

Ось цього я й боюсь...

цих братів я тільки планую почитати, але цитата таки відома) До влади приходять ті, хто не боїться ламати закони!!

Там трохи не так... Як надумаєте це читати - в електронному виді все їх є, можу вислати...

Рекомендовал эту запись

Бо дітей треба вміти любити

о як гарно сказала :))

Дякую :)). Насправді тема для мене дуже актуальна і ще з дитинства викликає в мене сильні емоції.

Коли мені було років 10, на автобусній зупинці побачила як одна мамаша била свого сина, йому десь 1,5 роки було, за те що він плакав, а вона сказала йому не плакати :( Тоді я зрозуміла, чим хочу займатися в житті - спасати дітей від їхніх батьків (у разі потреби, звісно)

Рекомендував цей запис

наче про свободу

Рекомендовал эту запись

Свобода!..

низький уклін таким "батькам" за комплекси їх дітей...(

як усе це точно...

повнстю погоджуюся. і чесно, мені дуже шкода дітей, яким не дають висловлювати свої емоції, бо вони це роюлять чисто. але найбільший біль, коли це роблять з тобою в дорослому віці. мій колшній намагався постійно мені заборонити голосно розмовляти, сміятися і т.д. але коли тобі хочеться бігти по вулиці і сміятися, бо ти щасливий, то чи так важко це зрозуміти??? не хочу старіти зсередини. і всім того бажаю

Насправді ми всі в душі діти і можем розказувати віршики в маршрутці, скільки б років нам не було)))

правду пишешь...(((

не має свободи,не має життя-отаке воно живне поняття буття...