На мою думку, бути фанаткою чи, кажучи більш м’яко, - шанувальницею якихось відомих осіб зовсім не погано. Це солодкий, цікавий, мрійливий період для молодих сердець. Багатьох він оминає, а у всіх інших неодмінно закінчується. Але якщо ви вже вирішили бути фанаткою або є нею, то треба прожити цей період на користь собі, взяти з нього по максимуму, вчитись і розвиватись. Як? От про це і хочу розказати.
Мабуть більшість з шанувальниць не задумуються скільки всього вони могли б отримати проявивши себе, підключивши здоровий глузд до ситуації „зірка-шанувальниця” і правильно себе поводячи. Більшість обмежуються колекціонуванням фотографій ( в Інтернеті їх тепер море, а раніше доводилось шукати газети з зображенням улюбленої зірки і підшивати їх в папочку), перечитуванням усіх інтерв’ю з зіркою, переглядом усіх можливий передач з улюбленцем ( навіть в дві години ночі) , порожніми балачками і обговореннями на форумі і ...мріями! Постійними безпідставними мріями : „ Я ВІДЧУВАЮ, ЩО МИ СТВОРЕНІ ОДИН ДЛЯ ОДНОГО. Я КУПЛЮ БІЛЕТ НА ЙОГО КОНЦЕРТ, СТАНУ В ПЕРШИЙ РЯД.., ВІН ПОБАЧИТЬ МЕНЕ І ВІДРАЗУ ЗАКОХАЄТЬСЯ. Я НЕ ТАКА , ЯК УСІ!” Подібні роздуми „ не таких як усі” мені доводилось читати сотні разів і вони викликають посмішку. А хіба це не інертний, пасивний, завчасно програшний і легкий шлях? Чому ж його обирають?) Бо так простіше перечекати період закоханості, фанатизму, „страждати”, кричати на весь світ про кохання, а потім неодмінно сміятися над „тією дурочкою, якою була” або взагалі не хотіти згадувати той час. Не думаю, що у когось з фанаток таки вийде отримати „любов на віки”, але щось інше, - більше, ніж те, що вони мають, отримати можна. Я це по собі знаю. І тоді не довелося б притуплювати очі, згадуючи той час, а можна навпаки з радістю, приємністю і може навіть гордістю згадувати себе і свої дії.
На прикладі себе хочу розказати про інші можливості + дати декілька порад.
Мова піде про таких відомих осіб як Вітас та Віталій Козловський.
1)Вітасом я захопилась в 13 років, це був 2000 рік – момент його появи на естраді. Спочатку були ті ж банальні збори фотографій, статей, школа виживання перед осудженням друзів : „ Фууууу.. як ти його можеш слухати?” Інтернета в мене тоді не було, Вітас жив собі в іншій країні, а я не знала жодну людину, яка б розділяла моє захоплення. Концерти в Україні не відбувалися. Я два роки потрошку збирала гроші на його концерт і сама оплатила білети та дорогу собі та бабусі, яка відправилася зі мною в Росію. Пам’ятаю, я сиділа в 3-му ряді і не вірила своєму щастю. Це були безмежно сильні емоції істинної шанувальниці Артиста. Саме артиста, а не чоловіка, людини. Я ніколи в нього не закохувалась. Таке буває) Після концерту я потрапила до нього в гримерну і спілкувалася з ним трохи один на один. Колись я думала, що цю розмову ніколи не забуду...
Потім в мене з’явився Інтернет і життя змінилося. Я потрапила в віртуальний світ його шанувальниць, де я була не одна. Почалось спілкування на форумі, листування з дівчатами з різних куточків Росії чи України ( Вітас дав нам причину для зближення, а потім ми просто подружилися і писали здебільшого про своє життя). Будь-яке угрупування так чи інакше є пірамідою, поділяється на класи. Можна сказати , що на горі піраміди був Вітас, нижче йшли люди наближені до нього, ну і т.д. Отже, якщо розуміти принцип піраміди, то рух нагору буде більш продуктивнішим. Тебе піднімають люди, перескочити просто так нагору неможливо. Чи то за інтуїцією, чи то за збігом обставин, але завдяки особливим людям, які мені почали довіряти і вважати своєю, я піднімалася по цій пірамідці все вище і вище. Я знала телефон Вітаса, багато особистих подробиць з його життя, інформацію, яку ніколи не напишуть в газетах. Не скажу, що це мені було потрібно : телефоном я жодного разу не скористалася, мене просто тішила обставина, що він в мене є, в той час, як у мільйона фанаток – немає. Потім в 16 років я стала модератором форуму на його офіційному сайті. Тисячі людей приходили туди спілкуватися, а для мене це була така почесть, особливо коли мене в приватних повідомленнях просили розказати щось про Вітаса, тобто я відчувала, що стою вже не на тому рівні, як усі, хоча починала звичайною дівчинкою шанувальницею...
В 17 років я разом з хлопцем, якому на той час було вже 24, заснувала Всеукраїнський фан клуб Вітаса і стала його Президентом. Все було серйозно!) Ми зробили сайт, об’єднали людей, зробили купу цікавих речей. Така діяльність багато чому мене навчила. І не так тут все просто, як можна подумати.
Коли мені було 18 років, Вітас приїздив в Київ з концертом. Не буду вдаватися в подробиці як , але ми домовились про зустріч після концерту. Добре пам’ятаю ситуацію : я стояла на вулиці біля чорного виходу палацу „Україна”, осторонь від усіх, бо двері вже окупував натовп фанаток. Я з посмішкою спостерігала за ними : вони були мого віку, майже всі з фотоапаратами, календариками, дисками для автографу. Коли вийшов Вітас, вони страшенно заверещали, почали протягувати руки і ручки. Охоронець відтіснив усіх, а Вітас за секунду, не давши жодного автографа, вже сидів в своєму лімузині. І я бачила ці розчаровані і засмучені обличчя шанувальниць... А що ж вони хотіли? Оці стандартні верещання, істерики, плакатики, фотографування хіба приведуть до цілі? Через деякий час я вже сиділа з Вітасом в його лімузині .. десь пів години.. він навіть поспівав мені трохи мою улюблені пісеньку) Отак от...
Можливо Все, тільки треба собі це уявити, дозволити і щось для цього зробити...
2) Захоплення Козловським було короткочасним, але цей період приніс дуже багато вражень, спогадів і подій. Для того, щоб описати все, що я отримала за рік перебування „поряд” з ВК, знадобиться не одна і не дві сторінки. Але мені ліньки описувати, та і читати це все більшості, окрім тих самих фанаток ВК, буде не цікаво. Тому напишу якомога коротше.
В Київ я приїхала як дівчина з провінції, яка взагалі не знала міста, ніде не бувала і не мала жодної знайомої людини тут. Все, що я зробила, це вступила в фан клуб, проявила себе адекватною людиною та стала заступником його Директора. Тоді те, що здавалось таким далеким і неможливим для мене, опинилось зовсім поряд...
Спілкування... це багато значить в світі „пірамідок”. Моє вміння мене не підвело. Далі почались дуже цікаві часи. Можна сказати, що завдяки Віталіку я пізнала Київ з його гламурним життям, тусовками, концертами, світом шоу-бізнесу ( можливості трохи побачити його з середини). В фан клубі сформувалась деяка свою підгрупа „особливих”, яких Віталік вже знав по іменам і які йому допомагали, отримуючи при цьому і свої від цього переваги. І я там була і я так жила) Всі інші залишались просто фанатками, просто членами Фан клубу, які збирали фотки і тусувалися на форумі. А чому? Тому що не змогли знайти в собі сили піти далі, не вистачило винахідливості, наполегливості.
Отже, що я отримала!)) Зустрічі з ВК обмеженою компанією, безкоштовний прохід на будь-який концерт, де виступав Козловський ( частенько він особисто проводив з чорного входу повз охоронців), спілкування з іншими зірками ( звичайно ж ми мали змогу бути за кулісами. Наприклад, я тричі була на Пісні року саме в гримерках, де перебувало одночасно близько 30 зірок. Підходь – спілкуйся, на здоров’я. Згадується, як Віталік ховав нас в своїй гримерці від суворих охоронців, які виводили з гримерок усіх осіб без спец. бейджиків. Всіх вивели, а нас ні), тусовки в клубах. На його особистих концертах чи презентаціях кліпів я побувала на всіх. Більше того. Ми ходили на репетицію його першого сольного концерту у „Фрідомі”, бо теж були там задіяні. Перший сольнік був тільки по запрошеннях, а я там була) Також на халяву попила Пінаколади на його презентації кліпа в „Арена Сіті”, це теж була закрита вечірка. Більше того!) Мене запросили виступити там на презентації суконь від Анни Бублик. І я поїхала до неї в бутік і переміряла купу суконь за кілька тисяч гривень, поки не вибрала собі. Чи змогла б я дозволити собі це при звичайних обставинах? Оце я і називаю „інші переваги і можливості від періоду фанатизму” . Що ще? Та купа всього. Візити в редакції журналів, на телеканал М1, участь у зйомках програми ( оце було круто потім спостерігати себе по ТВ цілу годину), автограф сесії, де ти не стоїш у черзі фанаток, а організовуєш їх...., поїдання заморських небачених доти фруктів, які ВК привіз з „Гри Патріотів”. Одного тижня я бачила Віталіка 5 днів підряд. В такій ситуації, ти вже перестаєш бути пристрасно закоханою ( безнадійно!) фанаткою, а можеш перейти в команду його помічників, знайомих, друзів... це вже хто як зможе! Чи це не краще?
Розумієте, є ціль, а є процес до її наближення. Гадаю, що варто зробити його цікавим, насиченим та продуктивним, тим паче, що ціль навряд чи буде досягнута. Тоді все інше не буде таким гірким, а навпаки!
Тож якщо я когось розізлила своїм вихвалянням, то моя ціль досягнута. Бо, може, це когось розтрясе, змусить задуматись і почати діяти по іншому. Хоча яка мені різниця? Ніякої. Просто добра вам бажаю, любі фанатки!
