Підсумки цього року мені хочеться підвести з розбивкою на сезони. Якось так легше усе пригадувати...
Зима.
Усю зимову холоднечу я просиділа вдома: січень, лютий та майже увесь березень. Пари в університеті закінчилися ще на початку січня і нас розпустили по домах писати диплом та звіт по практиці. Вдома було добре. Тепло і затишно. Я читала, дивилась фільми, вибиралася гуляти з друзями. Диплом писала неспішно, скільки хотілося.
Весна.
На початку березня почався проект «GrowthinPR-2». Він був тричі на тиждень і було так приємно ввечері вибиратися в люди зі свого хатнього сховища. Це була кльова атмосфера, цікаві лекції, купа нових знайомств ( було ж 80 учасників). Я не особливо замислювалась над тим, чи потрібен мені PRі чи хочу ним займатись у майбутньому. Важливішим було інше – спілкування, навчання, активність, якої мені бракувало через сидіння вдома.
Цей проект подарував мені друзів і знайомих, з якими не гублюся ще й досі.
Ще я почала більш активно вести ЖЖ, описувати проект, читати інших маркетологів та рекламістів, чого не робила раніше.
Також на початку березня мене «знайшла» робота в UaMasteri. Це було несподівано, хоча й невипадково. Процес мого виходу на роботу тривав довго і завершився аж в кінці березня. Я почала жити по-іншому: вставати рано, повертатись пізно. Ще й курси піару…Але сил і бажання на це було багато, час летів так швидко і невимушено.
Ще в березні я знялася для СТБ в передачі «Паралельний світ». Процес був приємним, хоча не скажу, що викликав в мене бажання бути популярною і світитись перед камерами. Скоріше захотілось бути експертом в певній темі, щоб мої ім’я асоціювалось з чимось і мене кликали розповідати про те. Люблю виступати.
І от…квітень. Неймовірний по насиченості подіями та емоціями. Пік. Безмежне щастя, що живило потім весь рік. Бувають рідкісні моменти, коли всі життєві сфери стають досконалими, ідеальними… ніби немає прогалин, відчуття неповноти, недостачі чогось. Як повний стакан. Як складені пазли. Як ідеальне балансування. Мені вдалося прожити у цьому стані увесь квітень і більшу частину травня.
Я називала цей життєвий етап – паріння.
Все було ірраціонально чудово. Так легко. Стільки сил, енергії прибувало невідомо звідки, незважаючи на те, що витрачалось вдвічі більше, ніж це здавалося б прийнятним.
Статус вКонтакті не змінювавався впродовж кількох тижнів – «Принци існують». Це було істинно так.
19 квітня на День народження приїхали мої друзі. Троє з Харкова, а інші – київські. Старі і нові люди поруч. Усі близькі, різні, мої. І друзів навіть більше, не всі змогли прийти. А ще був Він. Його присутність в моїй квартирі викликала відчуття нереальності. Я світилась. І усі це бачили. Вони пробачали, що я дивилася тільки на нього. Їх – відчувала. Без них атмосфера була б не настільки довершеною. Вони мали побачити мене настільки щасливою.І я себе.
Фактично квітень мав ніби 25 годин і 8 днів на тиждень. На роботі було все нове і цікаве, тричі на тиждень був проект по піару, по ночах і вільних хвилинах десь «між» і «між» - диплом, решта часу – Він. Теплішало.
В травні в UaMasterми почали готуватися до конференції «Інтернет-маркетинг в Україні». Я була координатором по роботі з журналістами і партнерами. Відчувала натхнення і цікавість, справжність моєї роботи. Тут було багато дзвінків, документів, переговорів, деталей, рішень… для мене ніби почалось доросле життя, далеке від університетського.
А між тим строки здачі диплому все наближалися, а я взагалі не була в університеті, не консультувалася з керівником, не показувала жодної частинки розділів. Писала, що заманеться. Коли заманеться. Мені подобалось моє ставлення до диплому як до чогось несуттєвого ( впродовж 5 курсів, - я так не могла.) і між тим впевненість у відмінному результаті. Я мало спала. Писала диплом по ночах…або залишалась у нього… і тоді теж мало спала. Ми потрапляли під травневі зливи. Пили червоне вино. Дивились на свічки. Він брав мене за руку, коли їхав у машині, і керував лише лівою…
Потім я зламала руку. Прямо перед конференцією. Мені вдягли красивий легкий гіпс тілесного кольору, який в транспорті ніхто не ідентифіковував як гіпс.
Тепер я керувала однією лівою. Нові відчуття. Рухи. Пошук. Пристосування. Збуджуючі ризики.
Літо.
Тема здачі диплому почала нервувати. Я навідалась в університет і побачила паніку в очах однокурсників. Всі там мало не ночували, а я оце тільки прийшла…Трохи передалось мені їх настрою. І все ж чомусь було весело… і просто йшла до кінця. Впевнено. Доводилось відволікатись з роботи, щоб робити усю тягомотіну в універі. Це дратувало.
Я не показувала диплом керівнику. Здала уже цілий – готовий. Суттєвих правок не було, але неймовірну кількість годин довелось витратити на оформлення, розкладання усього роздьорганого змісту в правильному порядку. Ще довелось «відривати від серця» 30 зайвих сторінок, що перевищували ліміт максимуму. Щось я розійшлася. Найбільшою удачею була співпраця саме з цим науковим керівником. Він не морочив голову ні мені ні собі. Він ставився до диплому так само як і я. І ми казали правду.
Диплом мені підписали за два дні до здачі. На захисті я відклала ретельно сформований лист з доповіддю в бік і почала розказувати все своїми словами. Так мені було приємніше, так комісія дивилась мені в очі. Слухали 5 хвилин. Задали одне питання. Поставили п’ятірку. Мені сказали, що я написала мало не дисертацію.
Потім швидко промайнули вручення диплому, випускний в ресторані. У мене було так мало емоцій стосовно цього. Ніякої сентиментальності…суму… Було лише: «Хочу нарешті повність перейти в інше життя. Завершити цей набридливий етап, який морально завершила ще в кінці 4 курсу».
Все ж диплом забрав багато сил. Я стала потребувати енергії, підтримки. І не відчула її.
В середині літа поїхала на 4 дні в Одесу. Потрібно було відпочити. Хотілося сонця і ні про що не думати. Мій друг приймав мене дуже добре (3 роки збиралась приїхати до нього в гості). Ми пили якийсь смачний чорно-білий алкогольний напій і вечеряли в ресторанах. Я засмагла.
Повернулась оновленою. З новими бажаннями і не бажаннями. Відчувала потребу змін і, дивуючи усіх, робила їх.
Усі мої «хочу» чи радше «не хочу» маячили в душі дуже чітко і поведінка, спираючись на них, створювалась сама собою. Чомусь було легко. Дивно. Я весь час питала себе: я насправді така сильна чи обманююсь? Думок було мало. Я багато читала. Боялась жити по схемі «Робота-дім» і весь час розбивала її якимись зустрічами.
В кінці липня пішла з роботи. Це було нелогічно і неправильно. Але я так хотіла. В кризу. Пропрацювавши лише 4 місяці. Не знайшовши нової роботи.
Я надмірно потребувала відпочинку і чогось нового.
Серпень я не робила нічого. Свобода. Києва не було. Поїхала до бабусі і жила тиждень по-дитячому… Бігала з другом по лугу, чіпляючи на себе реп’яхи, гуляла рідним містом зі старими друзями. Ходила на сільську дискотеку….бачила п’яних друзів дитинства, відчувала трохи ностальгії.
Потім було море, спокійне, чисте. Десь далеко-далеко від цивілізації.Я читала на пляжі Кастанеду. Побувала в Аквапарку. З’їхала тричі з найкрутішої горки. Відчуття закляклості від страху перший раз було неймовірне, а потім я ним упивалася.
Осінь.
Роботу почала шукати з 1 вересня. Поставила собі кумедний термін – 2 тижні. Рівно через два тижні мене взяли на роботу прямо зі співбесіди. Але сказали почекати десь три тижні, поки дівчина народить і я займу її місце. Мені хотілось чекати. Я нічого не шукала. Морально спала…. Не намагалась підвищити свою енергію якимись цікавими подіями, проектами чи людьми. Переважно сиділа вдома і чомусь геть не нудилась від цього. Навмання вивчала фотошоп, дивилась фільми, читала.
Відкрила для себе «Фото зустрічі», коли багато фотографів і моделей збираються в рамках заданої теми. Сходила на декілька. Було весело, подобалось. Але фото оброблювала повільно, а чекали їх швидко. Та і взагалі якось перегоріла. Тоді.
Їздили в Хмельницьку область в санаторій біля Сатанова. Там мала незабутній емоційний досвід спілкування з красивою, майже недоторканою природою.
Каталась на конях. Так мало бути.
Каталась на роликах. Багато. Красиво. На ВДНХ. Осінь там відчувалася на повну, особливо в купі зі швидкими рухами…
Після тривалого очікування зателефонувала до майбутнього роботодавця, а він сказав, що щойно взяв іншу дівчинку з досвідом. На якусь мить все полетіло вниз. Прикрість. Згаяний час. Але не для мене. Я вірила, що значить так треба і це не моє місце роботи.
В той же день мені зателефонували з АДВ. Запросили на співбесіду. Я пройшла 1-й тур, 2-й… Сказали чекати. Два тижні. Взяли!!! Те, чого хотіла, там, де хотіла. Варто було чекати.
Ще одним своїм особистим досягненням осені вважаю те, що я змусила себе піти на курси англійської мови. Терпіти не могла процес її вивчення, тому довго зволікала, відкладала… Аж поки не вирішила: досить – йду! І те, як я себе там почуваю, - справжнє диво. До цього часу (уже 4 місяці) тричі на тиждень на 7-му вечора я лечу в Рунов.скул і виходжу звідти така задоволена, сповнена енергії. В житті не могла подумати, що так буде. Відчуваю такий прогрес. Після 5,5 місяців збираюсь піти на розмовний курс. Я не збираюсь кидати курси! Це стало частиною життя, стилем, чимось, що внутрішньо уже не обговорюється і не викликає супротиву. На роботі багато англійського і я почуваю себе в ньому більш-менш вільно. Вже.
Почала малювати картину з невипадковим малюнком.
Зима.
Робота. Англійська. Зустрічі. Додому тільки поспати. У вихідні хочеться просто побути вдома, не встигаю набратися домашньої енергії. Почуваюся добре, ніщо не турбує. Маю уже купу задумів на наступний рік.
Я задоволена.
Хочу поділитися інформацією про фестиваль, який відбуватиметься 1-3 жовтня в парку "Київська русь"( доречі ось вам і привід відвідати цей новий і красивий музей під Києвом)
maska в друзья
