Ніщо не випадково

Мне тут рассказали реальную историю:

"Сегодня шеф собрал всех и позвонил каждому со своего мобильника. Внимательно прослушал мелодии, которые мы установили на его вызов.
Премии не будет..............."

Вывод: проверте свои телефоны. Вдруг этой фишке топ-менеджмент научили на каких-то курсах )

ВКонтакте появилась новая фишка - группа, распространяюая инфу о Аудионаркотиках. Мол, послушаешь определённый трек и будет тебе или Оргазм или Счастье или будто ты под ЛСД, кокаином, героином, драпом и т.д..
На сайте http://drugsounds.ru/ треки нужно покупать за денюжку. Хочешь оргазм - плати))
Ну а я ж набрала вКонтакте в строке поиска аудио "Аудионаркотики" и бесплатно получила доступ ко всем трекам.
Вот только осилила лишь два из них : Оргазм и счастье.... Ну и МУТЬ!!! Я думала там красивая музыка, а это какая-то дикая смесь звуков, которая реально действует на мозг. Мне стало НЕ ПО СЕБЕ, плохо... Это очень далеко от ощущения счастья. И кто его знает, как такое влияет на сознание... В общем, лучше таким не баловаться...  
 

ААА! Я розриваюсь...не знаю за кого голосувати. І водночас цьому радію: фінал дуже достойний, пишаюся такими людьми.

Серед моїх пріоритетів - АртВан - вони такі мали бути в фіналі! Стільки легкості і праці в їх виступах,

Дівчина, що танцює східні танці - нейомовірно запалюю, навіть мене. І вода...мм.. Хочу так вміти.

Міліціонер-пародист - думаю, що про нього будемо чути. Він кращий, ніж Галкін та Песков разом узяті)

Дівчина, що малює на піску - вона додала в цей жанр своєї зворушливості і соціальної значимості тем.

Ну а голосувати врешті-решт я мабуть буду за хлопця, що співає жіночим голосом і виконував сьогодні Призрака опери - це СИЛЬНО і у-н-і-к-а-л-ь-н-о!!!

А ви як будете голосувати?/ Или кто для вас лучший?

Вчора був випускний. Додам лише фотки, бо на красиві слова я зараз не здатна..) 

Тільки він може сказати на моє : ”У мене неприємності” – „О, круто. Насолоджуйся!”. І ми розумітимемо, чому МЕНІ це можна казати. І я посміхатимусь…

Два роки тому після чергової приголомшливо болючої для мене події чи скоріше періоду життя, яке можна назвати емоційно адським, дірою, дном, депресією і чорною смугою, я зрозуміла, що хочу і можу жити без цього. Я ЗНАЮ ЯК! Усвідомлення цього було настільки яскравим та чітким, що я рішуче взялася доводити собі та іншим, що я не житиму більше за програмою БІЛЕ-ЧОРНЕ (подекуди сіре). Нас ніби привчили: за хорошим періодом обов’язково буде спад і це ніби понуро треба прийняти; щастя не буває тривалим; емоції марнішають і т.д.
НІЧОГО ПОДІБНОГО!!!
Просто є техніки... щоб емоції були свіжими, щоб проблеми не заважали, щоб не було по-справжньому погано. Це довга тема варта трьохгодинної розмови в кафешці. Але. Наведу декілька своїх, перевірених, основних технік „перебування вище нуля”, тобто життя без спадів, депресій.
1) КІНО
Це всім знайомо і ніби просто: уявити, що ти граєш в кіно. Всі персонажі навколо ГРАЮТЬ РОЛІ, всі події потрібні для жвавішого, яскравішого сценарію.
Техніка втілюється з практикою) Звикаєш до такого ходу думок і ось уже противнюча тітонька, яка кричить на тебе уявляється актрисою, яка переграє від хвилювання, забула загримуватись чи вдягнена у смішну сукню. І тоді ти так само придумуєш собі роль у відповідь: театрально кричати, мовчати, плакати, сміятись в обличчя, дратуватись. Ход у відповідь – вона свій. Ось і закрутився сценарій. І ти його РЕЖИСЕР або співрежисер або просто актор. Яка різниця? Ти режисер своєї ролі. Зіграй її найкращим для тебе способом і сценарій видозміниться у відповідь. І де тут місце негативним емоціям? Це ж так весело придумувати сценарії свого життя)
2) ЗОВНІШНІЙ НАГЛЯДАЧ
Моя улюблена техніка – бачити себе зі сторони. Не очами інших, а своїми ж очима. Зробити собі роздвоєння особистості і звикнути до цього. Проживати одночасно різні емоції: звичайні, більш-менш адекватні до ситуації та ті, що над ними. Запам’ятовується останнє)
Ось на прикладах:
Вкрали тільки-но куплений гаманець з грошима. Неочікувано, шалено неприємно. Хочеш не хочеш, а кидає в злість, сльози, роздратування. Стою під зливою ще сподіваючись відшукати на дні сумки гаманець. Плачу. Мій зовнішній наглядач уже тут як тут: ”Овва! Ти плачеш. Давненько цього не було. Нарешті привід знайшовся. Дивись як красиво ти плачеш, як шармово тремтять твої пальці, як клокоче все всередині”. Далі бачу як я стою – така от засмучена і збентежена – і чомусь стає весело. Завжди стає весело.
„ А за яким балом по десятибальній системі ти можеш оцінити зараз своє роздратування?”
„Невже ти хочеш крикнути? А що далі?”
„ Що ти втрачаєш..? авжеж нічого.”
Мій зовнішній наглядач суворий. Але він завжди посміхається. І я не можу не посміхатись у відповідь.
Буває, що негативних емоцій аж навіть бракує. Нічого поганого не стається вже дуже давно. І тоді я кажу своєму наглядачу : „ А давай сумуватимемо!” І він говорить: „ Давай!” І ми відчуваємо самотність, смуток, розчарування, лінь, апатію, дратівливість, втому УСВІДОМЛЕНО ЗА ВЛАСНИМ БАЖАННЯМ. І в будь-який момент можемо сказати: „ ДОСИТЬ! Я вже насолодилась!”
3) НІЩО НЕ ВИПАДКОВО
Так я пояснюю деякі події, які в даний момент пояснити не можу. Буває, що щось хвилює, чогось не вистачає, щось стається неочікувано .. і на даний момент я не маю відповідей на питання: „Чому так?”. Я знаю, що знатиму це колись. Я співставлю події, альтернативні варіанти... я вже дуже скоро зможу побачити проявлені позитивні наслідки чогось, що здавалось поганим. Або не скоро) Тоді й не згадаю. Але зараз проживу щасливо, не перейматимусь через це, пройду ситуацію легше, ніж могла б.
Тому в мене не буває чорних смуг. Чесне слово 

Сьогодні після роботи забігла в книжковий магазин за конкрентною книгою - "Міст через вічність" Річарда Баха. Зараз особливо сильно хочеться її перечитати. Читала її давно - в 11 класі. Я пам'ятаю відчуття захоплення від глибини і своєрідності цієї книги, від бажання вірити в справжню любов і неймовірно гармонійні, рідкісні, дивовижні, надприродні стосунки двох рідних душ. Зараз мені хочеться пригадати конкрентику: ЯК ВОНИ ЦЬОГО ДОСЯГЛИ??? Я теж так дуже хочу...
Книжки Баха я пороздавала друзям. І цю також. Це чудово. Вони так дякували. Хай будуть у них. Тепер тільки треба відновити напівспорожнілу поличку, відведену для 
МОГО УЛЮБЛЕНОГО ПИСЬМЕННИКА - РІЧАРДА БАХА!
Це так добре мати когось улюбленого:
- письменника
- режисера
- співака
книгу, фільм, місце в місті, кафешку, друга.. Щось таке, що відразу викликає тепло і радість. Чого чекаєш. Що сприймаєш цілісно.

Перечитала багато книжок, є багато цікавих та чіпляючих, але лише Бах - це особливе. Лише ці книжки, до яких хочеться повертатись, цитувати, втілювати, перечитувати, дарувати...

В магазині продавець крадькома пробив мені книги Баха по своїй карточці зі знижкою зі словами: "За те, що Ви читаєте Баха!". Там тієї знижки - 7 грн. Але важливо інше - об'єднання, якесь апріорне тепло і близькість до людей, що також читають Баха. Наче всі друзі. Такі люди для мене ніби по-іншому світяться в натовпі. Просто я так хочу думати)
Побігла читати...

 

У мене на щастя ні :)

Сьогодні здала диплом. Підшила. 9 червня захист.
Далі, власне, потік свідомості... Можна не читати) То таке - мене нарешті пробило написати.

Період написання диплому. Не втомилась. Дивно. Зараз це усвідомлюю. Мала в цей час багато чудових речей поряд, а диплом був чимось другорядним. Раніше дозволяла необхідностям накривати мене, хвилювати і заполоняти більшу частину часу. А зараз ні. А зараз було щось більше і важливіше поряд. І це мене врятувало від роздратування і справжньої ненависті до диплому.
Тема була "Формування комунікаційної стратегії бренду "Укртатнафта" Цікава тема.
БАЙДУЖА МЕНІ ТЕМА, ЯК І ВЕСЬ ДИПЛОМ, ЯК І ВСІ ЦІ УМОВНОСТІ МАГІСТРАТУРИ, ЯК І ОЦІНКА.

Все одно. Важливість на нулі. Це добре.

Вранці остаточно готувалася до здачі. Друкувала половину диплому і додатки, написані вночі. І купу іншої фігні.
В універі разів десять передруковувала якісь окремі листочки. 
ЗБЕРІГАТИ ЕНЕРГЕТИЧНУ ЦІЛІСНІСТЬ! І точка. Все інше зайве. То таке.
Купа підписів. Обхідний листок. Печатки. Трохи суму (сентиментальності?)
Черги. Хвилини біжать. Вже по обіді, а я навіть не завтракала.
МІЙ ЗОВНІШНІЙ СПОСТЕРІГАЧ ДИВИТЬСЯ НА МЕНЕ І ПОСМІХАЄТЬСЯ! Я зараз з ним. А та Настя, в якої розлітаються листочки перед самою здачею диплому на прошивання, - то просто форма, яка має здати диплом. Без метушні. Без нервів.
ТРИМАЮ В РУКАХ ЧЕРВОНУ БЛИСКУЧУ ПАПКУ З 150 ЛИСТОЧКАМИ. і ВСЕ ТЕ ВСЕРЕДИНІ - МОЄ. я НАПОВНИЛА ЦІ АРКУШІ ІНФОРМАЦІЄЮ. 
А вони наповнили мене. Насправді в ідеалі так і мало б бути. Диплом для навчання. Я навчилась.

Передруковую брошурку. Мені цікаво. Поїду, пофотографую, подивлюсь, які очі будуть у справжніх ветеранів, наскільки фальшивою буде гра, що я відчую, хто там буде, який розмах і т.д.
Фотографам, любителям репортажної зйомки, моє привіт і до зустрічі.

11 травня 2009 р. на мототрековому полігоні "Пирогів" відбудеться масштабне батально-історичне дійство, присвячене 64-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
На честь Дня Перемоги буде проведено масштабний військово-історичний фестиваль, де найдорожчими гостями й глядачами будуть ветерани.

Учасниками фестивалю стануть понад 400 членів військово-історичних клубів України, Росії, Білорусії, Естонії, Латвії, Чехії, Польщі, Німеччини.

У заході буде широко задіяна бойова і допоміжна техніка часу Другої світової війни - танки, бронеавтомобілі, вантажні та штабні автомобілі, мотоцикли, протитанкові гармати та гаубиці, активно задіяна професійна піротехніка.

Початок 11.05.2009р. о 13.00

Організатори:
- Молодіжна громадська організація "Київський клуб"Червона зірка"
- Міжнародна громадська організація "Слава"
- ГО Асоціація спорту та дозвілля.

За участі:
- Державної податкової адміністрації України
- ДП "Національна студія художніх фільмів імені О.Довженка"
- Міністерство оборони України, Генерального штабу ЗСУ, Сухопутних військ ЗСУ
- Внутрішніх військ МВС України
- Державної прикордонної служби

 Від станції метро "Видубичі" до місця проведення заходу курсуватимуть автобуси з позначкою "Велика перемога"

З цікавою людиною не треба нікуди йти…Ні в які там кіно/театри..
Можна стояти посеред вулиці. Годину.
Ще дві сидіти на лавочці, сходах, траві, колінах…
Вражень вистачає від один одного. Більше, ніж показують в кіно/театрах.
І можна зворушливо довго говорити. Розчинитися в цій розмові… відлетіти в інші, тільки наші, світи..
На цілий день і цілу ніч…або ще.

П.С. Побігла я зустрічатись з однією дуже цікавою людиною…)))  І байдуже, куди нас занесе...

 

Когда была на форуме интернет-деятелей, в одном из докладов нас развлекали мультиками серии "Офисный планктон". Показали штук 5 - весёлые. На Ютубе пока есть только 2.

В неділю ледве рухалась після суботніх танців ( о так, це не такі собі танцульки в клубі - це заплановані тренування в стилі "файна па"), на вулиці мело, дощило.
Сиділа з подругою у кав'ярні. Потім мокла, мерзла, біжучи додому.
Стомилась.
І ЦЕ ТІЛЬКИ Я можу незважаючи на це все, попертися ще ввечері кудись за годину їзди від мене, щоб сфотографувати дійство, яке триватиме 10 хвилин.
Мене намагались відговорити, але я спробувала не давати волю сумнівам. Не хочу старішати душею. І взагалі. Гарна музика - і  вперед.
Не пожалкувала. Миттєва краса. Щасливі люди навколо. Молодість.

Про подію можна було дізнатись з групи в контакті - http://vkontakte.ru/event7658740  . Не пропустіть наступні зустрічі!) Це красиво.
На міст прийшло близько 200-т людей і було запущено десь 100-150 ліхтариків. Молодь приходила компаніями, грілася кавою та сміхом. Загалом все тривало не довго: роздали ліхтарики-приготувались-запустили. Через 10 хвилин в небі можна було спостерігати тільки вогняні цяточки.
А ще на цих ліхтариках писали бажання. 

Хочеться писати свої історії. Хоча б раз на тиждень. Різні. Суттєві і не дуже, емоційні, щасливі, дивні.. Просто те, що в даний момент пригадаю і захочу написати...
Хочу, щоб ці історії були живими в словах і я була більш зрозумілою..
Отже, історія перша: липень 2008 року.
Я захоплююсь конями, прогулянками на конях. Не настільки серйозно, щоб займатись на київський іподромах, але настільки пристрасно, щоб при відвідуванні Криму, – відразу ж відшуковувати місцеву конюшню. 
Я купила „катання на конях” – 80 грн. за годину на конюшні під Феодосією. Туди всіх туристів відвозив старий бусик. Накрапував дощик і небо було дуже хмарним. Я раділа, бо того на вулиці стояла шалена спека і з моря чи з номеру вилазити не хотілось. 
Серед туристів не було нікого, хто вже катався на конях, окрім мене. І я розуміла, що це означатиме повільну їзду один за одним, купу контролю та перелякані очі жіночок, як тільки їх посадять на півтора метри вище землі. Жінок та дітей було багато, хоча всього-то група складалась з 11 чоловік.
Власник конюшні був кримським татарином: засмаглим, зморшкуватим, усміхненим та шалено балакливим. Я вже бачила такого на конюшні у Судаку. Разом з ним працювали 2 хлопці та 2 дівчини. Троє були його ж національності, а четверта – білявка з Луганську. Вона розказала мені, що має пристрасть до коней, і тому кожного літа приїздись сюди аби тільки бути поряд з ними і прибирати за ними гівно. Жили вони всі у фургоні. Спали один на одному. Їли з одної миски. Так мені здалося...Там було тісно, брудно, але так кульно, так по-дружньому.. Літня романтика. З розваг були тільки коні: нагодувати, почистити, вигуляти. Місце не здавалося осілим, взагалі придатним до житла, але хазяїн говорив, що живе тут цілий рік і годує коней тими „грошами”, що заробив влітку на туристах.
Молодь жахнулася з того, що я вдягнута в коротенькі шорти. Це загрожувало розтиранням ніг. Знаю я це, бо того року розтерла місце на ікрі до величезної рани, але терпіла довго... Цей шрам у мене на вічно. А тепер, забула взяти на море штани, які не шкода для катання. Тому понабирала з собою лейкопластирів та бинтів, сподіваючись, що це мене врятує. Але врятували мене дівчата. Вони потягли мене в свій фургон і просто змусили вдягти їх штани. Добрі вони.
Штани з мене спадали, але я раділа, що вони хоча б.
Дощ застиг нас ще на конюшні. Ми поховались в недобудові. Хазяїн з жаром розповідав життєві історії про недобрих сусідів, місцеві смерчі, випадки з туристами. Я тріпала за вухом величезного кавказького сторожового пса на прізвисько „Кошмар”, який поклав голову мені на коліно. На вулиці тупотіли коні і краплі дощу.
Один кримський татарин залицявся до мене, шкірився і казав, що дасть мені найкращого коня. 
Нарешті дощ скінчився і ми посідали по конях. Наш шлях лежав по стежці через степ до моря. Там ще пахло прибитим пилом і мокрою травою. З моря сунула нова чорна хмара.
Як я і передбачила, їхали ми повільно, всі боялися. Я крутилася на всі боки і посміхалась до інструктора, сподіваючись, що він дозволить мені вибитися вперед. Але порядок був важливий.
Біля моря прив’язали коней до стовпа і лише одного повели на берег. А я собі уявляла, що скакатиму по піску, зачіпаючи інколи воду і бризки та пил летітимуть з-під копит. Хех. 
Всі фотографувалися, а в повітрі темнішало від хмари.
Хутко назад. Нє, так не виходило. Ми їхали вперед, а хмара наздоганяла. І нарешті накрила. Наче хвиля води з моря наздогнала. Стіна зливи. Шаленство. Я була в тоненькій маєчці з відкритою спиною. І вода струмочками стікала по ній і по волоссю. А ще била в обличчя так, що неможливо було нічого побачити. І при цьому – треба було триматися в сідлі, яке вже ставало слизьким. І шкіра коня стала слизькою і приємною на дотик, і ноги ковзали по боках. Рухатися швидше було не можна, бо кінь міг послизнутися, тому ми добровільно віддавали себе на поталу дощу. Це було нереально круто. Час застиг. Хотілося кричати від щастя. 
Приїхали ми всі наскрізь мокрі. До найдрібнішої ниточки. Я ледве стягнула з себе мокрі, заляпані брудом штани і мені стало трохи холодно. Не зволікаючи, ми заскочили в бусик, що розвіз нас по домах. 
Це дуже щаслива для мене історія, яка мала не менш щасливе продовження.
Я встигла домовитись, що приїду ще, вже після всіх груп туристів і кататимусь скільки хочу і так швидко, як хочу.
Через два дні після дощового дня приїхала знову. Сиділа на конюшні і дивилась, як сідає сонце, а остання група ще не повертається. Читала книгу „Вершитель реальності” і там було якраз місце про вегетаріанство. І про те, що люди їдять коней! І тоді я собі вирішила, що ніколи не їстиму м’ясо, але можу сказати, що не втрималась і зараз залюбки їм і курку і свинину, але конину – нізащо. З чого роблять ковбасу?
Повітря вже ледве підсвічувалось заходом сонця, коли коні та люди нарешті прибули на конюшню. Я чекала.. ніч наступала.
І ми поїхали. Тим же шляхом до моря. Під луною.. Все сильніше темнішало. І я знову була щаслива. Спочатку дощ, потім така нічна романтика – і все за один тиждень! І все це – зі мною.
Ми нарешті поскакали швидко. Дороги майже не було видно, але кінь добре знав дорогу. Ми здавалось летіли, пил підіймався, навколо стрекотали цвіркуни, на небі поз’являлись зірки і місячне сяйво залило степ...

 P.S. А на відео збірний сюжет про мої прогулянки на конях. Я маю звичку знімати саму себе, наражаючись на небезпеку вилетіти з сідла. Але ж яка пам'ять))

Невелика кімната обита войлоком . А в ній купа інструментів, пристроїв, назви яких я не знаю і величезні колонки по всіх кутках.

Хлопці розкладають свої інстурументи, говорять між собою якими незрозумілими мені музичними термінами. Я сиджу посміхаюсь. 

Далі вмикаються знайомі акорди, ноти, звуки, голоси, погляди, посмішки. Музика пробиває усі внутрішні оболонки стомленості, скутості, байдужості і хочеться підспівувати, кричати, танцювати і вибухнути всім внутрішнім змістом.

Закладає вуха і місцями себе не чуєш. Звук колошматить підлогу, стіни, повітря і всю мене.

Живий виступ, навіть не схоже на репетицію. Все так чітко, красиво, сильно. "Справжня гра"

А потім я не витримую і теж стаю до другого мікрофона. І ми співаємо з Генрі "Капля в молоке" . І то так добре, що мій мікрофон відключений і що навіть я сама себе не чую. Можна вікдритись на повну)

Час летить скажено швидко. Ось вже кінець. 

Я й собі хапаюсь за електричну гітару, нарешті дочекалась можливості потримати цю гарнюню в руках. Легка та піддатлива. А потім бамкаю на барабанах. Без будь-якого сенсу.. просто стукаю як хочу. Кльово.

 7 березні в Прем’єр-палаці відбулося сімейне свято "Любов - це я"

Я залишилась вражена рівнем підготовки, красою та якравістю цього вечора. Діти різного віку виступали з учасниками Фабрики зірок-2, на кожний номер були свої костюми, все було відшліфовано та виглядало дуже професійно.

Організувала вечір Тетяна Піскарьова, яка є керівником вокального колективу "Аліса" вже 13 років. Гадаю, що ці діти майбутнє шоу-бізнесу! 

А в залі були запрошені представники українського бомонду зі своїми дітьми: Ольга Сумська, Віола Кім, Маргарита Січкарь, Анна Свірідова, Сніжана Єгорова, Ілья та Олеся Кириченко, Тала Калатай, Ольга Полякова, Дмитро Оськін, ну і звичайно ж мами та тата виступаючих дітей. 

Доречі, по-моєму сукня Піскарьової - просто бомба. Де б мені таку тканину хоча б знайти? А вам подобається?  

Є два квитки на ВІДЕНСЬКИЙ БАЛ на сьогодні на 20.00 
Завжди хотіла потрапити...
Але мені тільки зараз запропонували всього лише за 600 грн за все ( а їх реальна ціна - 3000), а в мене немає:

БАЛЬНОЇ СУКНІ
ПАРТНЕРА у смокінгу.

І за 6 годин я цього не знайду...
Так уже ж обідно((((

 

Рік тому в цей день мені було добре.

Чотири роки тому в цей день мені було добре.

Цей день двічі став для мене ключовим, поворотним, особливим.

А сьогодні відкриття проекту "Growth in PR" ( http://growthinpr.org/ ). Я матиму змогу послухати професіоналів в сфері PR і познайомитись з 80 кльових ( сподіваюсь) людей!

Невже втретє..? :))

Мене осяяла ідея для сайту, навіть ціла концепція вималювалася. Такого, здається, немає в уанеті чи навіть в рунеті. Далі я як годиться розкритикувала її сама перед собою (актуальність, реалістичність, популярність і т.д), відкинула під натиском думок про те, що я занадто розпилююсь на все ( ну я ж не винна, що мені багато що цікаво!) і просто не встигну займатись ще й сайтом. Але пройшов місяць і ця ідея навпаки обросла деталями, кристалізувалася в чіткі уявлення про сайт.. Але:

1) Я не вмію робити сайти і навіть не уявляю етапи за якими це робиться

2) Я не знаю, яка фінансова підтримка потрібна для цього

3) І чи вдастся мені знайти людину, яка захоче зробити це за просто так, якій сподобається моя ідея..... ? 

Ех.. ну і що робити?((

Пробка. 200 метрів. 100 метрів. Вперед. Туди. Тепер пішки. Багнюка. Знову багнюка. Попереду багнюка. Месиво. Натовп. Черга. Холод. Сонце. Хмари. Сонце. Сніг. Дощ. Холод. Зима. Весна. Зима. Весна. Боротьба. 
Горілка. Глінтвейн. Шашлик. Млинці. Горілка. Огірки. Вино. Рухи. Руки. 
Співають. Блукають. Хитаються. Дуркують. П’ють. Їдять. Закусують. Мерзнуть. Гріються. Нудяться. Фотографують (клацають). Сміються. Тиняються.
Зима біситься. Люди бісяться. Діти бісяться. 
Хаотичність. Неорганізованість. Українськість. 
Бруд. Месиво. Люди по коліна. Машини по колеса. На довго. Вперед. Ніяк. Пробка. 200 метрів. 100 метрів...

 

Смотреть всем!!! Что скажете?

А это ролик для чиновников

Появился сайт онлайн-игры в "Монополию". Как по мне, то классно сделанный, есть ещё звуковое оформление. Поигралась с удовольствием : красиво, быстро и удобно))

 http://ckmonopoly.ru/

Не моє, знайшла в дівчини на ЛіРу - http://www.liveinternet.ru/users/negodiaika/post96891374/. Прочитала із задоволенням, залишилась вражена, замріяна...  Як красиво можна спілкуватись по асьці.. думати.. глибоко проникати в суті речей.. Ах. Поговоріть так зі мною...

Пушистая акула ‎(21:19):
давай играть в то, что приятно трогать. просто придумывать, что бы ты хотел потрогать прямо сейчас. я хочу большой такой гриб боровик, тугой, с сухой шершавой холодной шляпкой. найти его и не сразу срезать, а ладошкой по шляпке гладить.

*** ‎(21:20):
а я хочу потрогать пудинг пальцами.И чтоб они легонечко прилипали отлипали, а он такой подрагивал.

Пушистая акула ‎(21:21):
а я хочу в чужом городе увидеть фонтан, побежать, сесть на бортик такой горячий от солнца и руками по воде хлопать. а на дне - монетки.

*** ‎(21:23):
А я хочу чтоб на пляже ладошки высохли, а пыль на них осталась и так вроде неприятно когда друг о дружку ими трешь и хочется намочить.

Пушистая акула ‎(21:24):
а я хочу чтобы стоять возле мангала и что-то там типа переворачивать, а на самом деле просто топтаться и хихикать, но руки все равно демонстративно запачкать. а потом чтобы кто-то из кружки поливал и на ноги брызгал. и опять ржать.

*** ‎(21:25):
А я хочу та чтоб палец порезать и вся рука в крови и липнет, а потом промыть и чистым бинтом замотать и рука этим бинтов чтоб пахла. Свеженькой и чистенькой.

Пушистая акула ‎(21:28):
а я хочу дрожевое тесто из миски на стол вывалить и такие тягучие нитки от дна тянутся. и сначала неприятно, а потом в муку бросить, шлепок, мучное облако, чихнуть. и тогда уже по локоть руки в него опустить и тискать его минут 20.

*** ‎(21:29):
а я хочу кончиками пальцев нечаяно дотронуться до собачьего мокрого носа, одернуть руку и вытереть ее о штанину.

Пушистая акула ‎(21:30):
хочу болтаться в гамаке, а одну руку свесить и по траве ею елозить, когда качаешься.

*** ‎(21:32):
А я хочу взяться за что-то живое, но неприятное, немножко страшное вроде хвоста живой акулы, но маленькой и держать, но так не сильно. Чтоб она вильнула и выдернулась из рук.

Пушистая акула ‎(21:36):
хочу в самом начале сезона к какому-то водоему. уже жара, а вода еще холодная. и подойти к воде, ногой потрогать, взвизгнуть, а потом в черпачок из рук воду набрать и вылить на спину пригревшемуся загорающему другу. чувствовать себя при этом очень конченой из-за идиотского поступка. но просто нужно было. хоть и жутко неловко.

*** ‎(21:37):
А я хочу холодный снег в ладошку набрать, чтоб он колол легонечко и тебе по лицу размазать его. чтоб аж пальцы стыли. а потом ладошкой замерзшей тебе вытирать мордашку с гладкой кожицей))

Пушистая акула ‎(21:44):
а я хочу, чтобы май, и еще не все в босоножках, а я уже да. и всюду снимать их. сесть на летней площадке, снять и ноги под себя поджать. остановиться на улице, вылезти из босоножек и ступнями асфальт щупать. или в теплую лужу залезть и постоять немножко. а потом в туалете ресторанном ноги мыть в рукомойнике.

*** ‎(21:48):
а я хочу чтоб паста из ручки потекла и размазалась по трем пальцам на руке. Чтоб пахла как в детстве и смыть было трудно.

Пушистая акула ‎(21:50):
а я хочу чтобы все руки в царапинках. типа ежевику собирала. красиво и щиплет немножко.

*** ‎(21:51):
а я хочу чтоб как в детстве в бильярдной мелить пальцы не синим иностранным мелком, а белым советским. Чтоб на кончиках пальцев мел.

Пушистая акула ‎(21:52):
а я хочу пончик с сахарной пудрой, чтобы рыльце в пушку. то есть в пудре. нос и вокруг губ.

*** ‎(21:53):
а я хочу надуть жвачку с привкусом клея, так надуть широко в бооооольшой пузырь и чтобы подошёл мой брат и хлопнул по нему ладонями. жвачка прилипнет к моим щекам и губам, и я буду отдарить её, обкусывать и ругать его)

Пушистая акула ‎(21:56):
хочу сидеть за большим столом со всякими занудными людьми и щекотаться ногами под столом с кем-то бесконечно дорогим и чтобы мы делали при этом умное лицо. а потом вытянуть сильно незаметно ногу и щекотнуть кого-то другого - очень серьезного человека и видеть как он делает глупое лицо. и смеятся про себя очень сильно, а потом не выдержать и выбежать вместе и наплевать на все

 

Хочу познайомити вас з творчістю київського гурту „NoraLasso”. Він складається з трьох досить цікавих за зовнішністю хлопців. Їх соліст Генрі схожий на Маленького принца) І не тільки зовнішньо. Від нього взагалі віє добротою, романтичністю, щирістю... Музику і слова він пише сам, тому і все в ній наче осяяне світлом.. Це дивна музика з дивними словами і настроєм... Багато там неоднозначності та недосказаності. Навіть стиль важко визначити: щось між роком та попсою. Але музика якісна, це відчувається, її приємно слухати. Доречі, музику вони пишуть на власній студії. Багато експериментують зі звуком.
Альбом у них один – „Бомба-ртуть”, а восени буде другий. Судячи з того, що я вже чула з другого альбому, він буде вельми незвичайний.  А ще й них є 6 кліпів)
Я знайома з ними особисто. Це досить прикольно йди по вулиці з їх музикою у плеєрі і в той же час, хоч трохи, але знати їх як не просто далеких хлопців зі сцени..
Я була у них на презентації кліпу і писала про це - http://h.ua/story/93788/
Ну короче, я добре ставлюсь до цієї групи і хочу, щоб у них все було добре, і щоб їх показували по ТВ, крутили по радіо і згадували у ЗМІ!

Офіційний сайт - http://noralasso.com

 Всеукраинская молодежная газета СИМОНА - интим в Украине — Газета Симона является единственной легально издающейся с 1996 г. эротической газетой Украины, посвященной зрелым и полным женщинам и их поклонникам
Источник: www.geocities.com/simona_ua/index.html